Новости: Авто и мото

Рядові даішники кажуть: брати будемо, але з більшим страхом

"Якщо вони такі розумні, звільнюся, і нехай на дорогах стоять ті, хто з високих кабінетів думає, що нам, даішникам, легко живеться", - цією думкою мій знайомий, який працює у столичному полку державтоінспекції, живе уже не перший місяць. Поспілкувавшись тривалий час із, назвемо його, Тарасом, думки про роботу "міліціонерів із палками" виникали суперечливі. Але, врешті-решт, висновку дійшов одного: даішники брали, беруть і ще побачимо, чи нові зміни до закону не призведуть до того, що братимуть більше. "Хлопці з жезлами" хочуть жити, як і усі! Себто нормально жити. Але, щоб мати це благополучне життя, доводиться вибирати між ним і повагою до себе з боку водіїв. "Думаєш, мені приємно брати двадцятку? Чи не соромно? Але, щоб здати зброю після зміни, маю дати тому, хто її прийме, дві гривні - "закон казарми", - розповідає Тарас. Востаннє фразу про звільнення "у випадку чого" я чув від нього після ухвалення парламентом змін до ПДР. "Що доброго в підвищенні штрафів? - розмірковує Тарас. - Тепер напустять на нас увебешників (Управління внутрішньої безпеки. - Авт.) - і спробуй проживи на 1700 гривень зарплати, коли після служби ще й "свої" вимагають ділитися". Зрозуміти мого знайомого можна. Адже на підвищення зарплатні поки годі й розраховувати. Більше того, каже він, коли керівництво Державтоінспекції виступило з ініціативою придбати кожному постовому по диктофону, щоб фіксувати розмову з порушником на дорозі й уникнути звинувачень у вимаганні хабарів, один із київських начальників "по-доброму" запропонував усьому особистому складу написати клопотання на... річну матеріальну допомогу. "Каже нам: диктофони сказали придбати, а грошей немає. Тож чекаю на столі від вас заяви на отримання річної матеріальної допомоги. А за рахунок виділених коштів і купимо обладнання", - злиться Тарас. Почуття рядового даішника зрозуміти можна. Бо і тієї невеликої допомоги, на яку він не писав заяву цілий рік, розраховуючи отримати під Новий рік, тепер не побачить. Втім, очевидно, як і самих записуючих пристроїв - їх даішники не отримали й до сьогодні. "Після армії спеціально навчався, щоб здобути вищу освіту й отримати звання офіцера. Може, і якусь квартиру б отримав. Де там! Кажуть, вакансій немає. Відтак і в "молодших сержантах" ходжу другий рік. А закон, до речі, гарантує після вищої освіти принаймні "молодшого лейтенанта"! Але навіть для отримання визначених законодавством норм треба мати "знайомих", справедливо нарікає товариш. І відповісти йому нічого. Як і Тарасу нічого сказати вищому начальству полку, де щодня доводиться платити не лише "мзду" за здачу після служби табельної зброї, а й "відраховувати" після робочого дня хоч сотню гривень тим, хто сидить у кабінеті й не має змоги заробити на дорозі. "Про яку боротьбу з хабарництвом ти говориш?! Нам на шикуванні сказали чітко: хлопці, беріть, але якщо спіймають - "вигрібатимете" самі. І це кажуть ті люди, які кричать, що борються з хабарництвом! Та була б у мене зарплата тисячу доларів, повір, ніхто б не брав". Кілька місяців спілкування з Тарасом зробили мене менш вороже налаштованим до отримання ним на дорозі "двадцятки", до інколи упередженого ставлення до водіїв з метою скласти протокол, бо "начальство після служби вимагає не якісної роботи, а не менше семи запротокольованих порушень", до своєрідного "змагання" між колегами-даішниками в кінці робочого дня на тему "хто більше нині взяв" тощо. Добрі ініціативи, в кращому випадку, добрі для їхніх ідейників. А "низам" революції не потрібні, бо навіть хабар на дорозі вже й ніхто хабарем не вважає, а так - підзаробітком до зарплати. "Зупинив колись Савіка Шустера - його авто не мало відмітки про проходження техогляду. Коли побачив відомого ведучого, кажу: їдьте. Так він мені буквально запхав 100 гривень, мовляв, ну я ж порушив правила. Уже навіть іноземці вважають це нормальною практикою - ось до чого нас довели!" - розповідає Тарас. "Тепер і брати боятимуться, і не брати не зможуть. У нас ще місяць тому зміни до правил не вступили в силу, а на "гарячу лінію" надійшли десятки скарг - колеги вирішили не чекати, поки нові правила почнуть діяти, і почали забирати посвідчення водія, чого не мали права робити... Не заздрю тим, хто порушуватиме після 17 листопада. Як до нас керівництво, так ми до людей! Бо я теж хочу їсти хліб з маслом, я теж насамперед людина, а вже потім - співробітник ДАІ", - розпачливо кинув на прощання декілька днів тому Тарас, виїжджаючи зі старим жезлом і потертим, ношеним поясом, який йому нещодавно презентували як новий на "точку" патрулювання. Ярослав ТРАКАЛО источник www.umoloda.kiev.ua